Першого дня тижня Марія Магдалина прийшла до гробниці ранесенько, як ще не розвиднілось, аж бачить камінь відкочено. Отож біжить вона, прибігає до Симона Петра й до іншого учня, якого Ісус любив, та й каже: «Забрали Господа з гробниці й не знаємо, де покладено його!» Пішов Петро з отим іншим учнем, і приходять до гробниці. Бігли вони обидва разом, та той інший учень біг швидше за Петра, тим і прибув до гробниці першим; нахилившись, бачить полотнище. Однак не ввійшов. Приходить тоді слідом за ним Симон Петро і, ввійшовши до гробниці, бачить, що полотнище лежить, а й хустка, яка в нього на голові була: лежала ж вона не з полотнищем, а згорнена збоку на іншому місці.                                                                                                                                                                                                            (Йоан 20. 1 – 7)

Посеред свідчень і переказів про болючі страждання Ісуса дорогою на Голгофу і його смерть на хресті, зовсім несподівано постає порожній гріб і звістка про Христове Воскресіння. Супроти життя, день за днем, у свої цілковитій безумовності виходить владність смерті і її руйнівна сила. Сьогодні наш народ досвідчує цього болю. Це проявляється у варварстві та нелюдській жорстокості, у смертях безневинних дітей та жінок, молодих юнаків, синів та батьків.  Це залишається у мовчазних згарищах та руїнах міст і сіл, братських могилах та уламках розтрощеного металу на пшеничних полях.  Але  хрест не став закінченням всього, щось ще є після нього.

Цей порожній гріб є знаком того, що останнє слово не належить смерті. Ісус воскрес! 

Це стосується закінчення нашого людського життя, зламаних надій, мрій та прагнень. Не можна стояти і лише вдивлятись в темряву гробниці. Так як Марія Магдалина потрібно довіритись голосу життя. «Нема його тут, бо він воскрес, як ото сам прорік». (Матей 28. 6) Сила порожнього гробу, це сила Того, Хто переміг смерть. Саме він зроджує нашу віру, віру в життя.

Святий Павло  наголошує: «А коли Христос не воскрес, …, то марна й віра наша» (І до Корінтян 15.14)  

Христове Воскресіння – це Свято переможної віри, яке сповнює людство. Віримо, що у Воскреслому Христі перемагає світло над темрявою, правда над брехнею, добро над злом, віра над сумнівом, любов над ненавистю, надія над розпачем. Віримо, що у Воскреслому Христі , Переможцю смерті стала подоланою і наша смерть та смерть наших братів і сестер. «І коли це тлінне одягнеться в нетління, а це смертне одягнеться в безсмертя, тоді збудеться написане слово: «Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало? … Нехай же буде дяка Богові, який дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа» (І до Корінтян 15.54) Беручи участь через свою єдність з Христом у Його Перемозі маймо надію, що Воскреслий Господь може наповнити Своєю Божественною Присутністю наше особисте життя,  життя наших родин, нашого народу. Він зацарює у людських серцях через правду,  справедливість,  любов,  повагу,  доброзичливість і мир. Це залежить від кожного з нас, чи ми дозволимо Ісусові воскреснути у нашому серці. Він чекає на наше «Так». У своїй величі залишає нам право вибору,  що є знаком Його Безмежної Батьківської любові.Сьогодні ми зносимо до неба у смутку та болю наше благальне: «Отче наш, …». Нехай ці слова вимовляють не лише уста, а наша людська сутність. Остерігаймося гріха, пильнуймо наші душі, плекаймо те, що Боже у наших словах та вчинках, тоді коли маємо радість, а ще більше в час болю та смутку.  

Христос воскрес! Воістину воскрес! Дорогі брати і сестри, віри та  витривалості нам у Воскреслому Христі!З Божим благословінням з нагоди Христового Воскресіння, з молитвою благання про мир та вічний спочинок душам усіх загиблих 

о. Адам Пшивускі, настоятель римсько – католицької парафії Успіння ПДМ у Летичеві